§ 1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

§ 1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності

1. КК передбачає звільнення від кримінальної відповідальності як в Загальній частині (наприклад, розділ ІХ Загальної частини КК так і називається — «Звільнення від кримінальної відповідальності»), так й у деяких статтях Особливої частини КК (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду — ч. 2 ст. 111, шпигунство — ч. 2 ст. 114, ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів — ч. 4 ст. 212, участь у злочинній організації — ч. 2 ст. 255 та ін.). Проте КК ніде не розкриває цього поняття. Системне і логічне тлумачення закону дає підставу вважати, що КК під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення тільки від майбутньої, потенційної відповідальності. Стосовно ж звільнення від реальної кримінальної відповідальності закон використовує поняття «звільнення від покарання» (розділ ХІІ Загальної частини КК так і називається — «Звільнення від покарання та його відбування»). Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальність, як уже зазначалося в § 1 розділу II цього підручника, реалізується в трьох типових формах, а саме: 1) не пов’язаній з призначенням винному покарання; 2) пов’язаній з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) пов’язаній з відбуванням призначеного покарання. Тому звільнення від реальної кримінальної відповідальності — це звільнення від покарання, тобто від його призначення чи відбування. В усіх інших випадках має місце звільнення від майбутньої, потенційної кримінальної відповідальності. Саме тому розділ ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності» розташовано в Загальній частині КК перед розділом Х «Покарання та його види».

2. Обов’язок особи, яка вчинила злочин, бути підданою кримінальній відповідальності реалізується в рамках кримінально-правових відносин. Держава як один із суб’єктів цих відносин має право не тільки покласти на цю особу кримінальну відповідальність, а й відмовитися від цього за наявності підстав, передбачених КК. Відповідно до ч. 1 ст. 44 особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Отже, повноваження держави обмежені КК, який містить вичерпний перелік підстав звільнення від такої відповідальності. Ними є: 1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17); 2) дійове каяття (ст. 45); 3) примирення з потерпілим (ст. 46); 4) щире розкаяння особи у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на поруки (ст. 47); 5) зміна обстановки (ст. 48); 6) закінчення строків давності (ст. 49); 7) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання (ст. 97); 8) спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені в Особливій частині КК (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212¹, ч. 5 ст. 235⁴, ч. 5 ст. 235⁵, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258³, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321, ч. 6 ст. 369); 9) акти амністії і помилування (статті 85-87).

Згідно з ч. 2 ст. 44 звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Звільнення від кримінальної відповідальності може мати місце після вчинення злочину в період, коли для цього виникли й існують передбачені КК підстави, проте в будь-якому разі до закінчення строку, протягом якого на особі лежить обов’язок відповідати за скоєне перед державою. Це, за загальним правилом, день закінчення строку давності (ст. 49 КК). З іншого боку, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності лише до того моменту, поки вона їй не була піддана, тобто до набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність саме з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і починається кримінальна відповідальність. Після цього може йтися лише про звільнення від покарання. Отже, день набрання законної сили обвинувальним вироком є межею, що розділяє звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання.

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності — це реалізація державою в особі суду свого повноваження, відповідно до якого вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, передбачених законом за вчинення даного злочину.

3. Ухвалення судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов’язку відповідати перед державою за скоєне, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Виходячи з цього, вчинене раніше нею діяння визнається юридично незнанним, «забувається» (вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і сукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину тощо). Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для особи підстав.

4. Передбачені законом види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути розділені на групи за різними підставами. Так, залежно від того, правом чи обов’язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: обов’язкове та необов’язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене ст. 47 КК (передача на поруки), ст. 48 КК (зміна обстановки) та ч. 1 ст. 97 КК (звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Це означає, що за наявності передумов і підстав, передбачених зазначеними статтями, суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто зобов’язуючою суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК).

Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним та умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно, незалежно від наступної поведінки особи після набрання законної сили рішенням суду про її звільнення. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім двох, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності 1) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК) та 2) неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК). У цих випадках особа звільняється від кримінальної відповідальності під умовою, що протягом певного строку вона поводитиметься певним чином. У противному разі вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення: 1) у випадках, передбачених КК; 2) на підставі Закону України про амністію; 3) на підставі Указу Президента України про помилування. Нарешті, залежно від того, де в КК передбачено підставу звільнення від кримінальної відповідальності, виділяють звільнення, передбачені: 1) у Загальній частині та 2) в Особливій частині КК.

У Загальній частині навчального курсу питання звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються в різних розділах, наприклад добровільна відмова від доведення злочину до кінця — у розділі III «Злочин, його види та стадії», а питання звільнення від кримінальної відповідальності на підставі амністії та помилування — у розділі XII «Звільнення від покарання та його відбування».

Розділ ІХ КК «Звільнення від кримінальної відповідальності» передбачає п’ять видів такого звільнення.

Питання застосування КК щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності роз’ясняються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» (далі — постанова від 23 грудня 2005 р. № 12).

Звільнення особи від кримінальної відповідальності можливе за наявності встановлених законом передумови та підстави.

Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного злочину, бо очевидно, що звільнити від відповідальності можна тільки у випадку, якщо є підстава для такої відповідальності (ст. 2 КК). Так, згідно зі статтями 45 та 46 КК передумовою звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості, а відповідно до статей 47 та 48 КК — вчинення вперше злочину невеликої або середньої тяжкості тощо. Отже, йдеться про вчинення злочину певної тяжкості, яка визначається згідно зі ст. 12 КК.

Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею не тільки закінченого, а й незакінченого злочину, а так само вчинення такого злочину індивідуально чи у співучасті.

Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності КК називає або її певну посткримінальну поведінку, що заохочується державою (наприклад, дійове, чи щире, каяття, примирення з потерпілим, повідомлення про певний злочин тощо), або настання певної події (наприклад, зміна обстановки, закінчення строку давності та ін.), з якою КК пов’язує звільнення особи від кримінальної відповідальності (абз. 4 п. 2 постанови від 23 грудня 2005 р. № 12).

Кожен вид звільнення від кримінальної відповідальності характеризується притаманними тільки йому передумовою та підставою. Тому кожен вид застосовується самостійно і не може замінити один одного або поєднуватися з іншим.